Художник із Сіверськодонецька Ян Птушко (Pusht) створив новий мурал для Лісової дачі. Це відтворення і переосмислення знаменитої мозаїки на фасаді сіверськодонецького Льодового палацу. Ян Птушко зараз служить у Збройних Силах України. Він спеціально взяв відпустку, щоб приїхати на Лісову дачу і подарувати землякам частинку рідного міста. Ми поговорили з Яном про його мурали, спогади про Сіверськодонецьк і популяризацію культури Луганщини.
Ти створив мурал для Лісової дачі. Розкажи, що це за проект?
Все просто: мені написали у Фейсбуці, мовляв, є ініціатива від громади намалювати на адміністративній будівлі Лісової дачі щось символічне для сіверськодончан. І була ідея взяти саме мозаїку з Льодового. Щоправда, потім в процесі помінялась стіна для мурала — вона більш вертикальна, а оригінальна мозаїка горизонтальна. Тому довелося попрацювати додатково над ескізом: просто по камінчику викладав колір до кольору, щоб хоча б трошки співпало з оригінальною палітрою. Бо мозаїка більш пастельна, а я малюю яскравою аерозольною фарбою.
Дуже приємне спілкування з Євгенією Зінченко і всією командою Лісової дачі: я їм скинув візуалізацію на стіні, нуль правок, ну і все — я взяв відпустку і поїхав малювати собі. Дуже просто і лайтово. Приїхав у понеділок, і в четвер ввечері уже лакував стінку — виходить, чотири дні малював.
А ти пробував щось дізнаватися про походження оригінальної мозаїки? Наскільки я зрозумів, її авторство усе ще не встановлене.
Точно поки не знаю. Я пам'ятаю, читав трохи про неї у книзі «Сєверодонецьк. Репортажі з минулого» Світлани Ославської. Там вона пробувала дізнатися авторство, і різні були версії, та й взагалі це заплутана історія — хто затверджував ескізи, хто придумував і так далі.
Але я бачив на фейсбуці Сіверськодонецької адміністрації під фотографією нового мурала, що якась жінка писала, ніби знає автора. То було б добре, якби це вияснилось. Бо ми все життя ходили повз цю роботу, а ніхто не знає автора.
Як тобі взагалі Лісова дача? Відчув там вайби Сєвєра?
Вайби створюють люди передусім. Там всі люди з Сєвєра, і це відчувається. Прикольно звучить, коли всі розповідають, де хто жив, на якій вулиці в кого були квартири. А я вже назви тих вулиць не пам'ятаю, це щось таке з далекого минулого. Але класне відчуття, хоч і трохи дивне.
Локація дуже крута, потенціал величезний. Якщо реалізують хоча б половину з того, що запланували, то це дуже крута буде історія. Та й навіть за ці перші кілька місяців дуже багато зроблено. З такими темпами і з тою командою точно має вийти щось неймовірне. Можливо, наступного року я вже заїду туди відпочити трошки, і може зможу щось уже менш масштабне помалювати.
Я ніколи не бував на Закарпатті до цього, в цьому сенсі теж цікавий досвід вийшов. Це як два полюси країни з’єднали. Класна концепція.
Що ти найчастіше згадуєш про рідне місто?
Малювання згадую. Вдома у нас був такий формат з хлопцями, коли ми собі вибирали якусь стінку, стару і забруднену тегами — неважливо, де це було, навіть якась центральна вулиця — то у людей взагалі не було питань чи претензій. Ми приходили собі, розкладали стільці, викладали фарбу, драбини. І це було так спокійно, ніхто не задавав зайвих питань. Ніякої бюрократії, не треба ні від кого тікати. Люди знали, хто ми такі, і розуміли, що ми робимо щось гарне.
І ось таку історію я перевіз до Миколаєва, де я зараз живу. В такому форматі ми вже потрошки малюємо з місцевими митцями. Я називаю це сіверськодонецьким підходом до малювання.
Наскільки я знаю, ти почав займатися муралами у 2016-му, тобто рівно десять років тому. Можеш розказати про найперший? Пам’ятаєш, що це було?
Та звичайно пам'ятаю, це був травень чи квітень, я хотів встигнути до Дня міста. Я тоді для себе відкрив світ усіх цих громадських організацій. Звернувся до Кризового центру Сіверськодонецька, там працювали Олена Ніжельська, Сергій П'ятниця — це мої друзі. І вони перші на ентузіазмі повірили в мене, коли я просто прийшов з ескізом на руках. Типу, я ж графіті все життя малюю, а ось є ідея створити великий стінопис в публічному просторі. Вийти з андеграунду, так би мовити.
Я тоді ще здивувався, що можна реально співпрацювати з громадою, з органами влади, якусь комунікацію знаходити. Раніше навіть не думав, що це можливо. З драбиною, наприклад, мені тоді допомогли ДСНСники.
Малював я той мурал довго, але тим не менше. Це була моя перша спроба, перший фасад для міста, де раніше нічого подібного не робили.
Тобі відомо, що з твоїми муралами у Сіверськодонецьку зараз? Вони зруйновані, чи щось іще залишилось?
Фактично всі зруйновані. Я знаю точно, що на 17-й школі зашили мурал просто, утеплили і зверху намалювали там Дзєржинського, чи щось подібне. А четверта школа зруйнована, там нема шматка будівлі і виходить, що мурал теж знищений.
Та й по області теж. В Кремінній школу зруйнували. В Попасній я робив триптих на трьох дев'ятиповерхівках, що на в'їзді були — вони теж зруйновані. Фактично все перебите.
Ця мозаїка з Льодового — своєрідний візуальний символ Сіверськодонецька, який вдалося, умовно кажучи, перенести на нове місце, на Лісову дачу. Які ще візуальні символи ти б виділив? З чим іще можна працювати, популяризувати, якось використовувати мистецтві?
Перше, що спадає на думку — це інші мозаїки. В мене вже був подібний досвід відтворення мозаїки на іншому проекті. В нашій ДЮСШ (другій, здається) було панно, його теж зашили утепленням. А в нас був проект арт-лабів, це за підтримки ПРООН і Ганни Борової. Вона мені запропонувала такий проект — я відтворював мозаїку, але більше уже в своєму стилі, дуже яскраво вийшло.
Щодо інших символів — може банально, але «Азот» одразу згадується. Всі ці труби, індустріальна естетика — воно кому як, а мені імпонує. І вся інша архітектура згадується. Палац культури, наприклад. Стара частина міста, де всі ці двоповерхівки з червоної цегли.
Але стосовно Льодового — це, здається, стовідсоткове попадання в ціль. Всі святкування Дня міста там, концерти різні, феєрверки запускали якраз біля нього. Це справді символ.
Важливо шукати такі візуальні маркери. Тому що здається, що більшість українців про Луганщину знають дуже мало. Стереотипів багато, але в більшості людей не стоїть перед очима ніякої картинки, коли заходить мова про Луганщину чи про якісь окремі міста. Що треба робити, щоб краще популяризувати цю локальну спадщину?
Фактично цим я і займався в останні роки, популяризував Луганщину. Намагався популяризувати якусь фестивальну тему, підтягувати інших міців, щоб вони приїжджали, надихались, дивились, що в нас є. Намагався, як міг, показати, що на Луганщині теж є вуличне мистецтво.
А ще, для прикладу, в 22-му році у Львові я теж малював стінку про Сєвєр. Мене як представника Луганщини запросили, саме щоб розповісти про наш регіон.
Це і була одна із цілей мого творчого шляху. Імідж регіону формують люди — не треба забувати, що кожен на своєму місці щось робить. От і я зі своєї сторони малюю. Кожен має робити щось своє, і ніколи не забувати, звідки він.
Ось і Лісова дача хороший приклад. Кожен працівник працює на своєму місці, вкладається в спільний проект. І мій мурал — це ж не просто малюнок, аби намалювати. Це моя особиста емоція. І мені здається, що проект дуже вдалий вийшов. Тому сподіваюсь, не останній!